“Україна виконувала, виконує і буде виконувати всі контрактні умови транзиту газу через свою територію”

Вочевидь, що Україна географічно розташована між найбільшими газовидобувними районами і основними користувачами газу. А тому не випадково наша країна стала однією з найбільших транзитних країн світу. Через Україну щороку передається 120-140 млрд.куб.м газу, у тому числі в країни Центральної та Західної Європи і Туреччини – 110-120 млрд.куб.м.

Варто зазначити, що за період 1991-2000 рр., незважаючи на певні економічні труднощі, пов”язані зі становленням української держави і переведенням економіки на ринкові умови господарювання, транзит газу не тільки не зменшився, а й спостерігається тенденція до його збільшення. І це свідчить про надійність роботи газотранспортної системи України. Більше того, за увесь 57-річний період експорту газу з України і його транзиту не було випадків зривів постачання газу: Україна виконувала, виконує і буде виконувати усі контрактні умови транзиту блакитного палива через свою територію.

До речі, компанія “Шелл Інтернешнл газ Лтд” разом з АО “Укргазпром” у 1998 р. зробила незалежну оцінку стану газотранспортної системи, в результаті чого експерти дійшли висновку, що система дієздатна, а інвестиції у розмірі від 500 млн. до 1 млрд. дол. упродовж перших п”яти років дозволять здійснити її реконструкцію, довівши показники до світового рівня. Така система буде надійною і функціонуватиме ще упродовж 20 років.

Отже, до газотранспортної системи входить 36 тис.км газопроводів, у тому числі 22,8 тис.км магістральних і 13,2 тис.км газопроводів-відведень. До системи магістральних газопроводів України, на відміну від систем інших країн, входить майже 40% трубопроводів великого діаметру (1020-1420 мм.). Саме ці газопроводи відносно нові: 90% з них експлуатуються до 25 років і майже половина – працює менше 15 років.

Для поліпшення ефективності та надійності газотранспортної системи України постійно проводяться профілактичні роботи, застосовуються сучасні технології діагностики і ремонту газопроводів без порушення технологічного режиму транспортування газу. Планується до 2005 року продіагностувати 10 тис. км газопроводів, а це - охоплює практично всі транзитні газопроводи.

Для того, щоб підтримувати нормальну роботу магістральних газопроводів розроблено програму реконструкції компресорних станцій: передбачено замінити майже 200 газоперекачувальних агрегатів до 2005 року, що дозволить скоротити втрати паливного газу на 1 млрд. куб.м на рік.

Незважаючи на економічні труднощі, Україна збільшує газотранспортні потужності: за 1991-2000 рр. введено в експлуатацію 5,1 тис.км магістральних газопроводів і газопроводів-відведень, 9 компресорних цехів загальною потужністю 400 МВт.

Ще 1993 року український уряд, відповідно до укладеної між Урядами України та Росії угоди, взяв на себе зобов”язання збільшити потужність газотранспортної системи до 140 млрд.куб.м для транзитного постачання російського газу до Західної Європи. І цю програму Україна виконує. Так, з 1991 по 2000 рр. обсяг транзиту газу збільшився зі 100 млрд.куб.м до 110 млрд.куб.м на рік, а в 1998-1999 рр. він складав 115-120 млрд.куб.м на рік. Українська газотранспортна система має всі можливості вже сьогодні подавати на 20 млрд.куб.м газу більше. Для забезпечення паливом північних регіонів Румунії було побудовано і в 1999 році введено в дію газопровід Хуст – Сату-Маре: пропускна спроможність 4 млрд.куб.м на рік із можливістю поступового нарощування його потужності до 10 млрд.куб.м.

Для збільшення транзитної потужності газотранспортної системи України у напрямку Балканських країн (Греція, Болгарія, Румунія, Македонія) і Туреччини в 1997 році було створено українсько-російсько-турецьке акціонерне товариство закритого типу “Газтранзит”. Основне його завдання – будівництво та реконструкція об”єктів для збільшення подачі газу до вищезазначених країн. У рамках цього підприємства нинішнього року завершено будівництво компресорної станції “Тарутино” на діючому газопроводі Ананьєв – Тираспіль – Ізмаїл, що дозволить збільшити пропускну спроможність системи ще на 4 млрд.куб.м на рік. Проводяться роботи щодо будівництва другої гілки газопроводу Ананьєв – Ізмаїл довжиною 389 км і компресорної станції Ананьєв. Введення цих потужностей збільшить подачу газу до Балканських країн з 20 млрд.куб.м до 30 млрд.куб.м на рік з можливістю подальшого розширення транзитних поставок.

Серед введених останнім часом в експлуатацію магістральних газопроводів особливо хотілося б відзначити українську ділянку газопроводу Торжок – Долина діаметром 1420 мм довжиною 530 км. На жаль, потужність цього газопроводу використовується лише на 5% від проектної. Практично простоює і система газопроводів Іванцевичі – Долина: упродовж багатьох років вона працює лише влітку і то не на повну потужність. Так, в 2000 р. було перекачано лише 4,5 млрд.куб.м. Проте тільки ці дві системи газопроводів Торжок – Долина та Іванцевичі – Долина спроможні забезпечити транзитні поставки російського газу з території Білорусі до західного кордону України 60 млрд.куб.м, що задовольняє потреби в транзиті газу у цьому напрямку щонаймене до 2015 року.

У зв”язку з цим незрозуміла недружня позиція Росії, яка не хоче використовувати наявні потужності газопроводів, а намагається обійти Україну і відокремити її від транзиту російського газу до Західної Європи і Туреччини.

Нині “Газпром” опрацьовує проект з польською і словацькою сторонами щодо можливого будівництва міжсистемного газопроводу – перемички за маршрутом Кобрин (Білорусь) – Страдех – Люблин – Жешув (Польща) – Великі Капушани (Словакія). Його мета - створити замкнену європейську систему. Це, звичайно, зменшить транзит газу через газопроводи “Долина-Ужгород”, “Союз”, “Прогрес” та “Уренгой-Помара-Ужгород”. Добре було б, якби справді йшлося про поставки газу з Ямалу, але поки що обхідним газопроводом на захід Європи постачатиметься уренгойський газ, який сьогодні транспортується українськими газопроводами. Немає жодних підстав вважати, що Росія найближчим часом збільшить видобуток власного газу (за словами Юрія Комарова в газеті “Известия” від 9.12.1999р.). З початку 90-х років видобуток газу в Росії скорочується: на експорт це не впливає лише тому, що в цей же період зменшується використання газу як в Росії, так і в Україні, і за оцінками експертів це тенденція зберігатиметься і найближчими роками.Невже не доцільніше було б для Росії вкладати гроші в розвиток видобутку газу на родовищах півострова Ямал і в будівництво газопроводів від них, а не в будівництво обхідних газопроводів при різкому падінні видобутку газу?

Ще згадаймо рішення Уряду Російської Федерації від 29 жовтня 2000р. – щодо будівництва в 2001р. на території Ростовської області ділянки нафтопроводу “Суходольна – Родіонівська” в обхід трубопровідної системи ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”. Таке рішення в односторонньому порядку порушує раніше досягнуті домовленості між нашими державами і може створити великі технічні та фінансові проблеми для системи магістральних нафтопроводів України.

Отже, з цього можна зробити висновок, що основне завдання Росії – обійти Україну, позбавити її прибутку від транзитних послуг, і тим самим здійснити тиск на неї.

А як розцінювати позицію західноєвропейських країн, які добре знають реальну картину, але чомусь вірять висловлюванням ВАТ “Газпром” про ненадійність нашої газотранспортної системи або України як транзитної країни і про подачу в трубопроводи ямальського газу? Розробка газових родовищ Ямалу, як і газопроводи від ямальських родовищ – це ще далека перспектива. Спочатку говорилося про 2007 рік, а як заявили представники Газпрому на Міжнародній конференції “Україна – енергетичний вузел Європи”, яка відбулася 21-23 березня в Києві, постачання газу з Ямалу передбачаеться після 2010 року.

На мою думку, Україні треба активніше відстоювати свої позиції і не давати підстав Росії і західній Європі стверджувати, що наша країна не спроможна забезпечувати транзитні поставки російського газу. Більше не можна дотримуватимся очікувальної політики, яку проводить Україна, і не вживати відповідних заходів. Адже на сьогодні відсутня довгострокова угода на транзитне постачання російського газу через Україну і зовсім не існує обов”язків російської сторони щодо завантаження українських газопроводів достатніми обсягами транзитних поставок газу на довготривалий період.

Звичайно, ми робимо висновки з тих критичних зауважень, які відповідають дійсності: впорядкували дисципліну газокористування, суворо слідкуємо за виконанням контрактних умов транзиту і вже майже рік, як не було жодного випадку так званих несанкціонованих відборів газу.

Разом із тим Україна ще не має достатньо відпрацьованої системи законодавства, яке б регулювало усі взаємовідносини в нафогазовій галузі. Окремі питання нафтогазового виробництва щодо користування надрами при геологічному вивченні і розробці родовищ певною мірою регулюються Кодексом України про надра, а щодо транспорту нафти, газу і продуктів їх переробки – Законами України “Про трубопровідний транспорт” і “Про транспорт”.Важливим Законом, який стосується нафтогазової галузі є Закон “Про угоди про розподіл продукції”. Він стосується у першу чергу тих специфічних об”єктів, що вирізняються складністю геологічної побудови і невеликою рентабельністю освоєння.

Перехід до ринкових відносин в економіці висуває нові вимоги щодо врегулювання відносин у нафтогазовому виробництві, тому дуже важливим у цьому зв”язку є Закон України “Про нафту і газ”, який недавно прийняла Верховна Рада. Підвищенню надійності інвестиційного клімату сприятиме передбачена цим Законом можливість надання єдиного спеціального дозволу на геологічне вивчення надр з подальшою розробкою виявлених родовищ, а також положення, які забезпечують прозорість взаємовідносин суб”єктів господарської діяльності і державних органів у сфері транспорту нафти.

Додам, що на розгляді у Верховній Раді знаходиться і ряд інших законопроектів.

Отже, ще раз хочу підкреслити: Україна була і буде надійним транспортером російського газу в Європу, виконувала і буде виконувати умови контрактів щодо транзиту природного газу.

Іван Діяк,

з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки.